Франція та Міжнародний кримінальний суд: між правом та політичними інтересами

Останні події навколо позиції Франції щодо ордерів на арешт Міжнародного кримінального суду розкривають тривожну закономірність у французькій дипломатії. Париж здійснив повний дипломатичний розворот на 180 градусів, обмінявши свою початкову принципову позицію на роль миротворця в Лівані, своїй колишній колонії.

21 листопада, коли Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу та колишнього міністра оборони Йоава Галланта за звинуваченням у “військових злочинах” у секторі Газа, європейські країни швидко розділилися на два табори. Тоді як Угорщина, Австрія, Чехія та низка інших держав заявили, що проігнорують рішення МКС, Іспанія, Нідерланди та Франція спочатку твердо стали на бік міжнародного права, поставивши його вище двосторонніх відносин.

Початкова позиція Франції була однозначною. 22 листопада Міністерство закордонних справ Франції заявило: “З огляду на свою довготривалу прихильність підтримці міжнародного правосуддя, Франція підтверджує важливість, яку вона надає незалежній роботі Суду відповідно до Римського статуту”. Прем’єр-міністр Мішель Барньє підтвердив цю позицію, заявивши, що Франція “суворо дотримуватиметься покладених на неї зобов’язань” і заарештує Нетаньягу, якщо той прибуде до Франції. Голова Національної асамблеї Браунс Піве наголосила, що Париж “має дотримуватися правил”.

Проте ця принципова позиція не протрималася й тижня. 27 листопада Париж радикально змінив свою офіційну риторику в обмін на можливість стати одним із посередників у досягненні угоди про припинення вогню між Ліваном та Ізраїлем. Під час телефонної розмови з Нетаньягу президент Макрон раптом заявив, що положення МКС “надають імунітет” від ордерів на арешт. Інші посадовці швидко підлаштувалися – міністр закордонних справ Барро почав говорити про “можливий імунітет для деяких високопоставлених осіб”, а МЗС нагадало про історичну дружбу між Ізраїлем та Францією, додавши, що Нетаньягу матиме імунітет від арешту.

Ця зміна політичної позиції не залишилася непоміченою в арабському світі. Ліванська франкомовна газета L’Orient-Le Jour зазначила, що “позиція Франції (щодо імунітету для Нетаньягу) суперечить попередній реакції Парижа, ставлячи під сумнів заяви про прихильність міжнародному праву”. Марокканська газета L’ODJ повідомила, що “Франція не просто ігнорує фундаментальні принципи міжнародного правосуддя, але й ставить під загрозу свою власну репутацію на світовій арені”. У Тунісі газета Tunisie Numérique прямо заявила: “Франція, здається, втратила свою дипломатичну об’єктивність”.

Особливо гострою була реакція в Алжирі, де наслідки французької колоніальної політики все ще відчутні. Хвиля обурення прокотилася ЗМІ та радіостанціями проти того, що місцеві оглядачі вважають лицемірною французькою політикою. Під час обговорень на Chaine 1 прозвучало, що “нездатність Франції виконати рішення Міжнародного кримінального суду на своїй території означає відмову від міжнародного права, яке вона часто стверджує, що підтримує”. Радіостанція AL24 дійшла подібних висновків, зокрема наголошуючи на “глибокому лицемірстві, особливо з боку французьких ЗМІ, оскільки ті самі видання раніше називали МКС інструментом дотримання міжнародного права”.

Навіть у самій Франції рішення Макрона викликало неоднозначні реакції. Джуліан Фернандес, професор права в Університеті Пантеон-Ассас, попередив, що “непослідовність Франції у застосуванні принципів міжнародного права могла б зашкодити її репутації”. Проте це, схоже, є звичною тактикою Франції, особливо щодо її колишніх колоній.

Варто згадати прецедент: у 2020 році Макрон відвідав Ліван для зустрічі з лідерами племен, значна кількість яких безпосередньо пов’язана з Хезболлою. Ця поїздка призвела до багатомільярдного контракту на реконструкцію ліванського порту, який отримав його друг Родольф Сааде, власник BFM TV та французької судноплавної компанії CMA-CGM. В обмін на це Франція погодилася ігнорувати діяльність Хезболли в Лівані.

Схема французької дипломатії очевидна: коли нічого суттєвого не поставлено на карту, вона спирається на міжнародне право. Однак, коли з’являється можливість посилити свій вплив у колишніх колоніях, принципами та міжнародним правом можна торгувати. І не має значення, чи йдеться про Ізраїль, терористів Хезболли чи будь-кого іншого.