“Мілітарна демократія” і Буданов як її провайдер

Призначення Кирила Буданова робить ротації у військово-політичному керівництві такими, що мають високу ймовірність, а в окремих випадках — є фактично невідворотними. Персоналії в силовій вертикалі змінюватимуться. Зеленському потрібна нова, ефективна конструкція силового блоку як один із ключових стовпів державного порядку.

Із того, що почали обговорювати сьогодні по обіді в політикумі, — можлива заміна Головнокомандувача ЗСУ. Думаю, Сирський почав це відчувати ще раніше, після відставки Єрмака, тому за останній місяць помітно активізувався в медійному полі.

Водночас це рішення, на мою думку, ще не визріло й не кристалізувалося. Президент традиційно ухвалює кадрові рішення довго й розтягнуто, ретельно зважуючи ризики та впливи.

Деякі зміни, однак, уже стартували. Сьогодні оголошено про звільнення керівника ДПСУ генерал-лейтенанта Дейнеки, якого вважали вірною креатурою Єрмака.

Що стосується призначення Олега Іващенка начальником ГУР МО, то навколо цієї теми занадто багато накидано бісеру. Маю на увазі версію про «великий успіх Єрмака». За подачею окремих грантових медіа з так званого «білого списку» (прости Господи), саме Іващенко в Службі зовнішньої розвідки (СЗР) начебто забезпечував безпеку Єрмака після його відставки. Це створювало помилкове враження, що Іващенко є його прямим і залежним ставлеником.

Нагадаю: це ж «вагоме» видання нещодавно впевнено анонсувало призначення Власюка главою ОП. І багато хто повівся на цей фейк. Власюка в шорт-листі не було. Хоча це аж ніяк не означає, що він погана людина чи не заслуговував би на таку посаду.

Просто зараз Президенту потрібні міцні силовики з чітким набором державницьких скіллів. Саме тому Буданов — на своєму місці, і абсолютно заслужено.

Повертаючись до Олега Іващенка. Це український генерал із тривалою службою в розвідувальних органах, який до 2024 року був першим заступником Буданова в ГУР. Для нього ця установа — фактично рідна альма-матер. Водночас його завдання — зберегти наступність ефективності ГУР як інституції та убезпечити її від різнобічних політичних впливів.

Окремо варто стежити за тим, кого призначать керівником СЗР. Останнім часом це відомство суттєво посилило свою вагу в публічному просторі — значною мірою завдяки персональному внеску Іващенка.

І нарешті — ключовий висновок. Силові відомства України поступово перетворюються на окремих суб’єктів великої української політики. Саме вони визначатимуть контури стійкості державності, спираючись на реальний авторитет і довіру суспільства.

Певною мірою — це рімейк мілітарної демократії часів козацької Гетьманщини. З усіма об’єктивними плюсами й потенційними ризиками.